Одного ранку козенятко Кузя зайшло до ванної й помітила м’яку коробку на підлозі. На ній був великий напис: «підгузки 6 — трусики». Він обережно потяг коробку до мами.
«Мамо, що це?» — запитав Кузя, притискаючи вухо до коробки. Мама сіла поруч на маленький стілець і усміхнулася.
«Тут нові трусики, — сказала вона тихим голосом. — Вони м’які й призначені, щоб ти бігав і грався не боячись. Число шість підказує, який розмір.»
Мама відчинила коробку. З неї виглянули пухнасті краєчки тканини. Кузя провів лапкою по м’якому боку — трусики були гладенькі й приємні на дотик.
«А я зможу їх тягнути сам?» — пошепки спитав Кузя. Він трохи хвилювався: чи не будуть вони великі, чи вдасться їх натягнути, як справжні трусики.
Мама взяла його улюблену іграшку — маленьке плюшеве козенятко — і посадила його собі на долоню. Акуратно вона одягла трусики на іграшку.
«Дивись: тримаємо й тягнемо вгору, — показувала мама. — Коли треба змінити, тягнемо вниз. Руки роблять так.»
Кузя взяв трусики своїми маленькими рученятами і повторив рухи. Вгору — ніжки ховались у тканину, вниз — трусики ковзнули униз. Спочатку було незручно, потім ручка стала впевненіша.
Потім мама поставила низьку табуретку. Вона допомогла підняти одну ніжку, потім другу, і підсадила Кузю на пеленальний килимок. Мама ніжно підтримала його за спинку й показала, як краще піднімати ніжки.
Кузя зібрався, трохи напружився і потяг трусики вгору сам. Спочатку чулося невелике «сип», а потім тканина лягла на місце. Він усміхнувся і зрадів — трусики сиділи добре.
Мама похвалила його: «Молодець!» Потім вони вирішили потренуватися рухами в грі. Склавши разом невелику башточку з блоків, вони гралися: бігли довкола стільчика, тягнулися до килимка, нахилялися й стрибали. Кузя згинався й бігав — трусики не спадали, було легко й весело.
Після гри Кузя стрибнув мамі на руки. Вона притисла його до грудей і посміхнулася. Коробку мама поставила на полицю поруч.
«Після обіду я почитаю тобі коротку історію з однієї з його улюблених книжок, — сказала вона. — А зараз ще трохи потренуємося.»
Кузя кивнув, розсунув блоки й вже знав: якщо треба — він зможе. М’які трусики сиділи зручно, а мамині руки були поруч, щоб підбадьорити й допомогти.
