Трирічна Ліза сидить на круглому ігровому килимку біля низької полиці. Біля неї стоїть коробка з м'якими кубиками. Вона обережно дістала один кубик, потім другий, складає їх у купку й усміхається. Поряд тихо, без шуму, підкрадається її маленьке кошеня. Воно підносить носик і нюхає коробку.
Ліза вирішила зробити невелику стінку — куточок для улюблених іграшок. Вона рахувала вголос, бо так їй було легше: «Один, два, три». Перші кубики легенько покотилися, коли кошеня торкнулося їх лапкою. Стінка зрушилася й упала. Ліза підняла кубики, тихенько розвела руками й сміливо спробувала збудувати знову.
Коли вона ставила кубики швидше, кошеня, зацікавлене, підійшло ближче і штовхнуло знову — і стінка знову впала. Ліза подивилася на долоньки, трохи похнюпилася і сказала сама собі: «Треба спробувати інакше». Вона вирішила не квапитися.
Ліза дістала з коробки найширші, найпласкіші кубики і поклала їх по кутах майбутньої стінки. Потім взяла середні кубики і акуратно склала їх між кутиками. Вона рахувала кольори, щоб не плутатися: «червоний, синій, жовтий». Кожен кубик Ліза притискала долонькою, щоб він ліг щільніше і не котився.
Кошеня підійшло ще раз і торкнулося лапкою. Тепер кубики трохи зрушилися, але не впали. Ліза зраділа і тихенько прошепотіла: «Тримайся, куточок». В ній з’явилося відчуття, що все виходить.
Мама тихо заглянула в кімнату і побачила старання дівчинки. Вона ніжно підсунула маленький м'який килимок під стінку, щоб кубики не ковзали. Килимок виявився якраз у потрібному місці. Кошеня ще раз обережно помацало стінку — і кубики не зрушилися.
Ліза аплодувала маленькими долоньками. Мама поклала поруч плед, і вони разом влаштували куточок: Ліза посадила поруч свого пухнастого друга, накрила місце пледом і поставила поряд іграшкову чашечку для чаю. Все було тихо, без поспіху. Ліза гладить кошеня, воно муркоче. У куточку тепло й затишно, і кубики стоять на місці, мов маленький дім для іграшок.
