У кухні пахло клеєм і папером. На столі лежав великий паперовий місяць, а поруч — маленький віничок‑помічник для сценки. Із сусідньої кімнати чути було шелест ножиць і тихі слова Ігоря — він був п'ятикласником і готував виставу «Дивні дива 5». Костикові два роки. Він сидів на низькому стільчику й дивився, як брат вирізав і клеїв, як папір шурхотів під руками Ігоря.
Раптом місяць зсунувся зі стільця і впав на підлогу. Він пом'явся в кількох місцях, і Ігор зітхнув: «Ой, місяць… треба швидко привести його до ладу». Мама була зайнята й обережно просила ще хвилинку. Костик подивився на зм'ятий папір і захотів допомогти.
Він підвівся і, трохи хитко ступаючи, підійшов до місця падіння. Маленькі долоньки обережно взяли місяць за краї. Костик ніби гладив котика: повільно розпрямляв кутики, притискав їх однією долонею, потім другою, тримаючи і слухаючи, чи все гаразд. Йому здавалося, що паперовий місяць теж вдячний за таку лагідність.
Мама помітила, як він працює, і принесла коробочку з м’якими зірочками‑наклейками. Вони були великі й м’які на дотик, і Костик із серйозним виразом приклеїв одну, потім другу. Він старався, щоб зірочки стояли рівно, мов маленькі сонечка. Кожна наклейка робила місяць веселішим: папір ніби посміхався у відповідь.
Тепер потрібно було нести місяць до Ігоря. Костик взяв його двома руками, місяць трохи ковзнув, і хлопчик злякався — але вчасно спіймав край долонями. Він ніс його повільно, ніби переносив крихкий скарб, і поставив у чисту коробочку. Туди ж поклав і маленький віничок‑помічник, щоб ніч на сцені була повна.
Ігор обережно взяв братика на руки і дякував тихим шепотом. Він підніс коробочку до дзеркала і, ніби перевіряючи світло, тихо промовив рядок з пісні: «ніч яка місячна…» Костик прислухався і усміхнувся, очі його світилися.
Коли все було готове, коробочку поставили біля дверей — щоб легко взяти вранці. Костик, втомлений і задоволений, притулився до коробочки і заснув. Мама нахилилася, поцілувала його в чоло і пошепки сказала: «Дякуємо, маленький помічнику». Ігор пригорнув братика, і в хаті запанувало тихе, тепле відчуття дому. Вони гасили світло й ішли спати з усмішками на обличчях.
