Маленьке мишеня сиділо на низькій кухонній поличці й уважно дивилося на стопку паперових серветок. Вони були білі й м’які, але щоразу, як мишеня брало одну, вона розгорталася назад і спадала на кухонний стіл.
Воно тихо видихнуло й обережно підсунуло лапку. Серветка ковзнула під його пальчиком і знову розгорнулася. Мишеня взяло іншу. Ніс торкнувся кутика, воно підняло серветку й склало її удвічі.
Лапкою ніжно пригладило складочку. Серветка трохи здригнулась, але вже не розвернулась. Мишеня поклало її в маленьку чисту стопочку і відступило на крок назад, щоб краще побачити, чи рівно лежить.
Ледь-ледь подув вітерець з відкритого віконця, і кілька кутиків послухали його шепіт. Мишеня зосередилось ще сильніше: брало серветку, складало, притискувало лапкою, вирівнювало краї. Кожен рух робило воно повільно й уважно, наче працівник, що майструє щось дуже делікатне.
Через двері кухні зайшла мама-мишка. Вона усміхнулась, побачивши, як її малюк працює.
— Яка ти уважна, — тихо сказала мама-мишка.
— Хочу, щоб все було охайно, — прошепотіло мишеня.
Воно вибирало найрівніші серветки, кладе одну поверх одної, перевіряло кути й ще раз пригладжувало кожну складочку. Стопочка ставала вищою, але досі акуратною. Мишеня помітила, що коли воно робить повільно й ніжно, серветки менше збурюються й краще лягають.
Мама підійшла й сіла поруч. Вона поклала лапку на плеченце мишеняти й подивилася на його працю так, ніби дивилась на маленький витвір мистецтва.
— Дуже гарно, — усміхнулась вона і дістала з кишені крихітний шматочок сиру.
Мишеня щасливо встромило носик у цей пахучий смаколик і тихо похрумтіло. Воно оберталося поглядом до своєї стопочки серветок, що лежала охайно й рівно. Всередині стало тепло й спокійно.
Коли на кухню опустився вечір, мама-мишка й мишеня притулилися одне до одного. Серветки чекали акуратно на поличці. Маленьке мишеня заснуло з посмішкою — задоволене своєю працею й тим, що вміє робити речі охайно й ніжно.
