Каченя Квак сиділо в пухнастій зеленій траві поруч із маленькою мисочкою з водою. Сонечко лагідно гріло його дзьобик, і воно мирно дивилося навколо — аж раптом у повітрі пролунало нове, тихе: дзелень-дзелень.
Квак застиг і високо підняло голівку. Воно прислухалося: звук ішов звідти, де в садку стояла дерев'яна хвіртка. Квак повільно встало; його лапки ніжно стукали по траві, і воно підійшло ближче.
Мама-качка сиділа неподалік. Каченя підбігло до неї й прошепотіло: «Мамо, що то за звук?» Мама посміхнулася й сказала тихо: «Піди подивися, але обережно.»
Квак підійшло до хвіртки і заглянуло крізь щілину. Там, прив'язаний до ґанку, тихенько підхитувався на ниточці маленький дзвіночок. На сонці він блищав, і з нього долинав ніжний дзвін. Каченя побачило вузлик. Мама підказала: «Мабуть, бабуся прив'язала його. Дивися уважно.»
Квак стояло хвилинку й думало, чи можна торкатися. Серце в нього забилося сміливіше, і воно нахилилося й легенько доторкнулося клювиком до дзвіночка.
Дзвіночок задзеленчив м'яко: дзелень-дзелень. Квак розсміялося і прошепотіло: «Дзелен-чек!» Звук був такий добрий, немов хтось лагідно кликав усіх до столу.
Братик, який грався в кутку подвір'я, почув і побіг до хвіртки. Він теж торкнувся дзвіночка — і дзвін став трохи яскравішим. Тато вийшов із хліва й усміхнувся, побачивши, як дзвіночок тихо дернув у повітрі.
Усі зібралися біля хвіртки: мама, тато, братик і Квак. Бабуся стояла неподалік і махала рукою — саме вона прив'язала дзвіночок, щоб чути, коли родина кличе до вечері.
Каченя побігло до мисочки, відклало свої дрібні справи й покликало: «Мамо, тато, ходімо їсти!» Родина посміхнулася, і кожен, наче за акордами, тихенько постукував лапкою в такт дзвону.
За столом було тепло і смачно. Вони їли й говорили простими словами, сміялися й ділилися маленькими новинами дня. Дзвіночок тихенько дзеленькав на хвіртці, мов маленький друг, що стежить за домом.
Коли вечір опустився на садок, Квак вмостилося в траві біля мами й слухало останні дзвіночні звуки. Воно прошепотіло ще раз: «Дзелен-чек», і заснуло з усмішкою. Дзвіночок ще трохи тихо дзеленьчав над їхнім двором, а родина була разом і щаслива.
