Ранок у хаті тихо постукав у вікно. На підлозі лежала велика тепла сонячна пляма. Малюк з цікавістю дивився на світло. Кошеня Мурчик підстрибнуло й кинулося у пляму. "Мяу!" — пролунало ще одне муркотіння, і хтось тихо сміявся.
Малюк повстав і разом із Мурчиком рушив по сонячній стежці. Перший промінь привів їх до столика. Під ним лежав маленький ведмедик — улюблена іграшка, що трохи пригорнулася до пилу. Мурчик ніс носиком, і ведмедик хитнувся. Малюк підхопив його на руки, пригорнув і усміхнувся. Мурчик весело кружляв, ніби танцював для друзів. З кухні мама глянула й тихо посміхнулася: вона махнула рукою, і з її обличчя зникли всі ранкові клопоти.
Далі сонячна доріжка вела до килимка. На ньому лежав один мамин тапочок, трохи не на своєму місці. Малюк нахилився й обережно підняв його. Приніс мамі. Мама взяла тапочок і погладила малюка по голівці: "Дякую, сонечко." Мурчик підставив під руку чола і задоволено замуркотів. Малюк відчув тепле щастя від того, що допоміг.
Промінь заглянув за штору, де на гачку висів кольоровий шарфик. Легкий вітерець змушував його шелестіти. Мурчик підстрибнув і лапкою зачепив край шарфика. Малюк обережно спустив шарфик, щоб він не впав, і акуратно поклав на маленьку лавку. Мама тихо прошепотіла: "Який у тебе дбайливий помічник." Вона притисла долоню до щоки малюка, і той посміхнувся.
Ще один промінь підвів до столика, де стояла маленька мисочка з молочком. Мурчик підійшов і зробив кілька ніжних ковтків. Малюк сів поруч і теж спробував молоко з маленької чашечки. На кухні тихо лунала мамина пісенька, і кожна нота здавалась теплішою від сонця.
Найсвітліший промінь вів до вікна. У куточку було м’яке крісло. Малюк сів у ньому, Мурчик вмостився на колінах, мама сіла поруч, обняла їх і почала співати тиху колискову. Сонце ніжно гріло обличчя, очі малюка повільно злипалися, а Мурчик тихо муркотів. Вони заснули в найтеплішому кутку хати, під маминим співом, обійняті сонячним світлом.
