Одного ранку Соня сиділа на підлозі й складала яскраві носочки в акуратну стопку. Сонце заглядало у вікно й робило плями на підлозі. Пухнастий Мурчик підбіг, підібрався на задні лапки і спритно схопив один носочок зубками. Він підстрибнув і побіг. Соня розсміялася й побачила тільки білу пляму хвостика, що заховалась за пуфом. Носочка вже не було в стопці.
Соня підвелася й тихо покликала маму. «Мамо, носочок зник», — прошепотіла вона. Мама усміхнулась і присіла біля неї. «Пошукаємо разом», — сказала вона лагідно. Вони поставили інші носочки на стілець і почали обходити кімнату.
Першим заглянули під диван. Там було темнувато й тепло від сонця. Мама підсунула маленький ліхтарик, Соня погладила підлогу рукою. Щось там промуркотіло — Мурчик тихо вилявав хвостиком і стрибнув у кут. Носочка під диваном не було, але Соня знайшла маленький папірець. Вона підняла його й радісно показала мамі. «Ага, і це — знахідка», — посміхнулась мама.
Потім вони підійшли до кошика для білизни. Білизна пахла свіжим милом. Соня обережно розпустила клаптики, мама допомагала їй перевіряти кожен згин. Мурчик стрибнув у кошик і почав нишпорити між футболкою й простирадлом. Носочка там не було, зате виявилася маленька тепла рукавичка. Соня притисла її до щоки й тихенько засміялася. Мурчик витяг рукавичку лапкою й поклав її поруч зі стопкою.
Проклали шлях до крісла. На підлозі лежала велика сонячна пляма. Соня сіла в неї й відчула, як розм’якшуються долоні. Мама гладенько погладила їй голівку. Мурчик підійшов до дивана, понюхав ковдру і почав копирсатись біля подушки.
Раптом він підняв щось маленьке й біле. У його зубках сяяв носочок. Мурчик гордо піднес голову й почав тихо муркотіти. «Мур-мур!» — вигукнула Соня, підбігла і обережно взяла носочок. Він був ще теплий. Соня пригорнула кошеня, мама посміхнулась і похвалила: «Яка ви дружна команда».
Вони уважно склали всі носочки в шафу: маленькі стопочки, акуратно й мирно. Мурчик сидів поруч і тихенько муркотів. Сонце повільно хиллось до вечора. Соня притисла носочок до серця, поцілувала Мурчика і прошепотіла: «Дякую, друже». Мама поцілувала Соню в чоло. У кімнаті було тепло, чисто й затишно — і всі разом посміхалися.
