У ранньому дворі ще блищала роса. Сонце лише торкалося верхівок яблунь, і все було тихо, ніби світ затримав подих. Зайчик Бублик уже сидів біля грядки: він ніжно розсував листя й витягував маленькі морквини — одну за одною. Кожна блищала помаранчевим кольором, була чиста й пахла теплою землею.
Бублик складав морквини в плетений кошик. Він любив цей ранок: коли стрічки світла гойдалися на листках, коли десь гукнув півень, і коли здавалося, що можна зробити комусь приємне — просто так, без причин.
Раптом до грядки підскочила курочка Єва. Вона потріпала пір’ячком і з цікавістю заглянула в кошик.
— Доброго ранку, Бублику, — щебетнула. — Я йшла до ставка й дуже зголодніла.
— Маю трохи моркви, — відповів зайчик і простягнув кошик. — Хочеш?
Єва засяяла і підійшла ближче. Бублик дбайливо дістав дві найменші морквини й поклав їх перед нею.
— Ой, дякую, — радісно щебетала курочка. — Ти справжній друг.
Вони вмісилися під низькою яблунею. Бублик відгризав хрустку часточку, Єва клювала свою. Потім звідти, під кущиком, обережно визирнула маленька мишка Міла. Вона притиснула вуха й тихо покликала:
— Привіт... Може, лишилась ще одна морквинка?
Бублик посміхнувся. Він подав Мілі одну з морквинок. Єва теж простягла свою — їй було приємно ділитися. Міла сяяла від радості і від вдячності тремтіли вусики.
Троє друзів поїли разом. Вони говорили мало — бо вранці не треба багато слів: шурхіт трави, спів птахів і дзвінка роса говорили краще. Але обличчя в усіх світилося. Потім почалася гра: вони ховалися за низенькими кущиками, рахували стрибки й передавали один одному морквини, мов маленькі подарунки. Роса на траві блищала, і друзі рахували краплини, кидаючи їх у долоні, ніби збирали скляні намистинки.
Коли сонце піднялося вище, кошик майже спорожнів. Залишилася тільки одна велика морквина — і друзі зупинилися, бо ніхто не хотів залишитися без шматочка. Бублик задумався: він міг би з’їсти її сам, але уявив, як сумно було б, коли хтось піде з порожнім животиком.
— А давайте розріжемо її на три частини, — запропонувала Міла. — Так усі матимуть трохи.
Єва підстрибнула від радості:
— І зробимо маленькі прапорці з трави, щоб кожна частинка стала подарунком!
Вони сіли колом і разом розділили морквину на три рівні шматочки. Бублик акуратно наточив край листа, Єва зробила прапорець з тонкого стебла, а Міла прикрасила кожен кусочок маленькою краплинкою роси — мов намистинкою. Коли вони їли, у кожного була своя маленька мить щастя.
Після сніданку друзі упорядкували грядку: Бублик акуратно прикрив корінці, Єва згрібла листя, а Міла знайшла маленьке місце й запропонувала посадити разом одну морквинку на майбутній урожай. Вони легенько загорнули зернятко землею і по черзі полили його краплиною з горщичка. Це була їхня обіцянка: знову зібратися й поділитися врожаєм.
Коли було час прощатися, кожен ішов додому з теплим серцем. Відтоді щоранку у дворі лунав сміх: морквина дарувала тепло, а поділ робив день яскравішим. І щойно сонце торкався верхівок яблунь, Бублик, Єва й Міла вже знали: достатньо однієї доброї справи — і ранок стане святом для всіх.
