Автокрісло для сестрички

Артем їхав поруч із мамою на велосипеді й тримався за теплу ручку кошика. У кошику лежало нове автокрісло для немовляти. Воно було світле, м’яке й зовсім новеньке. Артем поглядав на нього та усміхався, бо вдома на нього чекала маленька сестричка.

Вони звернули до затишного дворика. Недалеко стояла синя дитяча кімната. На стіні там були намальовані рибки, і Артем називав її підводним царством. Поруч дріботіла лисичка Ліза. Вона бігла легко й час від часу зазирала в кошик, ніби теж хотіла все роздивитися.

Мама поставила автокрісло на лавку й почала розкладати ремінці. Артем одразу підбіг ближче.

— Я допоможу, мамо, — сказав він.

Він подав м’яку підкладку. Мама поклала її рівненько, а Артем торкнувся її краю й тихенько сказав:

— Яка м’яка.

Тут підійшов тато. Він узяв ремінець і спокійно мовив:

— Дивімося, чи пряжка клацає.

Артем притих. Тато з’єднав частини пряжки, і вона справді клацнула. Хлопчик радісно всміхнувся і навіть трохи підстрибнув на місці.

— Клац! — повторив він.

Потім Артем почав рахувати, скільки разів треба потягнути ремінець, щоб він був не тісний і не вільний. Спершу мама трохи підтягнула його. Потім тато ще раз перевірив, чи все добре. Артем рахував пальчиками:

— Один. Два. Три.

Після третього разу ремінець уже сидів саме так, як треба.

Ліза стояла поруч і дивилася дуже уважно. Її хвостик легко сіпався від радості. Артем засміявся й показав їй на велике колесо велосипеда.

— Скоро поїдемо додому, — сказав він.

Коли все було готове, тато обережно приніс маленьку сестричку. Вона тихо ворухнула ручкою й глянула на світ широко розплющеними оченятами. Мама посадила її в автокрісло для немовляти, і дівчинка зручно вмостилася, ніби в м’яких обіймах.

Артем нахилився до сестрички й дуже обережно погладив її по ручці. Сестричка спокійно подивилася на нього, а потім зовсім тихо зітхнула. Ліза радісно закрутила хвостиком біля велосипеда, наче й вона хотіла привітати малу.

Мама усміхнулася, тато кивнув, а Артем стояв поруч і дивився на сестричку так пильно й лагідно, що в дворі стало ще затишніше. У кошику велосипеда вже не лежало нове крісло самотньо — у ньому сиділа маленька пасажирка, якій було тепло, спокійно і добре.