Марта в печері зі світлячками

Двохрічна Марта й мама ввечері йшли берегом до невеличкої печери. Море тихо шепотіло, і на піску блищали маленькі мушлі. Мама несла легку картонну коробочку, в якій була книжечка «Сухомлинський: оповідання для дітей» і кілька яскравих карток. Вдень картки перемішалися, тож тепер треба було їх упорядкувати, щоб легко знайти найулюбленіші.

У печері було по-теплому від вітру, і на низькому камені вони сіли поруч. Навколо мерехтіли світлячки — ніби маленькі свічки, що злякатися не посміли. Мама тихо відкрила коробочку. Картки лежали всередині плутані, кольори й розміри змішані. "Потрібно трохи впорядкувати", — сказала мама лагідно.

Марта простягла маленькі долоньки. Вона радо брала картки, одну за одною, і передавала мамі. Мама показувала, як сортувати по кольорах: червоні в одну стопочку, зелені в іншу, сині — окремо. Потім вони розсортували за розміром: великі в одну купку, маленькі — в іншу. Картинки з тваринками поклали окремо, аби їх не загубити. Марта ніжно гладила картку з трьома ведмедиками, усміхалась і клацала язичком від радості.

Коли вони вже майже впорядкували всі картки, на самий вхід печери сіла ластівка. Вона тихо підперла крильця і дивилася на них. Марта прошептала: "Привіт", — і обережно протягнула маленький сухий листочок. Ластівка ледь торкнулася листочка дзьобиком, а потім ніжно зачепила крильцем картку з трьома ведмедиками. Марта тихенько засміялася — здавалося, птах допоміг знайти саме ту картку.

Мама акуратно склала відсортовані картки назад у коробочку: спочатку великі, потім маленькі, а зверху — ті, де були тваринки. Вона поставила коробочку на низьку поличку з плоских камінчиків у печері, щоб вона не каталася й не загубилася.

Коли все було чисто й охайно, мама взяла Мартину руку, і вони повільно повернулися додому під тихим світлом зірок. У хаті мама відкрила книжечку й прочитала одну невеличку сторінку. Марта притисла до себе свого м’якого ведмедика й слухала. Вони тихо згадували мерехтливі світлячки печери. Марта позіхнула, мама поклала коробочку на поличку в кімнаті, закрила книжечку й поцілувала доньку в чоло. Ніч була спокійна, і Марта заснула, обіймаючи ведмедика.