Лійка й підводне царство

Ранок у дворі був тихий і теплий. Зайченя винесло у двір горщик із квіткою і свою нову лійку, поставило горщик на лавку біля надувного басейну. Поруч стояв маленький басейн — «підводне царство» з іграшковим дельфінчиком, який весело хитає плавником.

Зайченя підсунуло лійку до горщика й почало лити. Воно поливало швидко: вода бризкала, земля навколо ставала мокрою, а листочки квітки тяжко звисали й притискалися одне до одного. Зайченя уважно дивилося й трохи засмутилося — воно дуже хотіло, щоб рослина була щаслива.

Біля паркану підстрибнуло сусіднє каченя й попросило: «Дай полити!» Зайченя неохоче відмахнулося: «Ні, я хочу самостійно!» Вони сперечалися тихим голосом. Лійка часом давала сильний потік, то тільки капала, і нічого не виходило так, як треба.

Бабуся вийшла з хати й усміхнулася. Вона присіла поруч, взяла лійку й спокійно показала зайченяті, як тримати її низько біля горщика. «Лий повільно, невеликими порціями, щоб вода йшла тоненькими струмочками», — сказала бабуся і сама акуратно полила трохи. Краплини стікали рівно, і листочки піднімалися легкими рухами.

Потім бабуся підвела зайченя до басейну. «Давай поплескаємо ніжками з дельфінчиком», — запропонувала вона. Зайченя спочатку соромилося, але вода була тепла, і дельфінчик тихо підстрибував. Вони сіли на край і обережно плескали маленькими рухами. Лапки заспокоїлися, дихання вирівнялося, і у зайченяти з'явилося більше терпіння.

Повернувшись до горщика, зайченя взяло лійку і знову лило. Тепер вода йшла тоненькими порціями, рівно й акуратно. Земля вбирала, листочки піднімалися й розправлялися, а на жилках блищала маленька краплинка.

Каченя підійшло й подивилося уважно. «Ти вмієш?» — тихо спитало воно. Зайченя посміхнулося і простягнуло кінчик лійки. Каченя обережно допомогло долити ще трохи води.

Потім вони сіли біля підводного царства і плескали ніжками разом із бабусею. Дельфінчик весело стрибав, двір наповнився тихим сміхом. Квітка вирівнялася, листочки стали світлішими, а зайченя й каченя були спокійні й задоволені.