Під низькою яблунею біля хати сиділо поросятко Рижик. Плетений кошичок був у його лапках. Яблука висіли низько — червоні, жовті, з маленькими зеленими плямками. Рижик ніжно тягнув їх до себе і кладав біля кошика.
Щойно він опускав кошичок на траву, декілька яблучок котилося геть. Одне вкотивалося під кущ, інше — покотилося поміж камінчиків. Рижик дивився і зітхав: він любив яблучка і не хотів, щоб якісь забруднилися чи загубилися.
Він тихенько присяв і дістав із сумочки м’яку серветку. Поклав її всередину кошика — так, щоб вона стала пухкою постілкою. Серветка м’яко вистеляла дно, і Рижик посміхнувся: тепер яблучка не підстрибували з кошика.
Почав підбирати їх одне за одним. Кожне яблучко тримав обережно двома лапками, немов дорогоцінну іграшку. Без квапливості, без ривків — тільки тихі рухи і увага до кожної шкіринки. Кладав яблучка ніжно, одне біля одного, щоб вони лежали спокійно. Кошик потроху наповнювався, і жодне яблучко не котилося геть.
Доріжка до дверей була вузенька й вкрита маленькими камінцями. Рижик підняв кошичок двома лапками й рушив. Йшов повільно, робив маленькі кроки, остерігався ямок і листочків. Коли натрапляв на камінець, зупинявся, переводив подих і йшов далі. Серветка всередині тримала яблучка, і вони не стукали між собою.
Підійшовши до дверей, Рижик побачив маму. Вона відчинила їх і усміхнулась. — Яблучка? — тихо спитала вона. Рижик простягнув кошик двома лапками. Мама взяла його обережно, пригорнула й подякувала. У її очах було тепло, і Рижик відчув, що робота вдалася.
У кухні на столі стояла миска з водою. Усі сіли разом: мама, тато і маленьке кошеня на підвіконні. Вони мили яблучка: мама терла губкою, тато допомагав класти їх у воду, а кошеня дивилося й муркотіло. Потім яблучка поклали в каструлю, додали трохи води й повільно кип’ятили, щоб вийшов ароматний компот.
Кухня наповнилася запахом тепла і щойно зварених яблук. Рижик сів на стільчик поруч і дивився, як бульбашки піднімаються в каструлі. Було тихо й радісно. Коли всім налили компот, кожен зробив ковток і усміхнувся. Рижик відчув гордість — він дбайливо приніс яблучка, і тепер усі разом смакували теплий напій. У хаті було затишно, і Рижик заснув у промінні вечірнього світла, думаючи про завтрашній садок.
