Ранок у хаті був тихий і добрий. Сонечко заглянуло в отвір вікна й кинуло на підлогу теплу смужку світла. Мама тихо несла Васька на руках, а киця Мурка йшла попереду, м’яко ступаючи своїми пухнастими лапками.
Як тільки вони ступили в кухню, Васько примружився й підвівся на пальчиках. «Дивись», — прошепотів він і вказав рукою униз. На дерев’яній підлозі блищала маленька червона краплинка варення, як маленьке сонечко, що загубилося.
Мурка обнюхала повітря, піднесла голову й ніжно торкнулася краплинки лапкою. Та трохи підстрибнула й відблискнула. Мама поставила Васька на низенький стілець, підглянула на стіл і помітила баночку з варення: кришка була неначе трохи відкручена.
«Ой, певно, звідси», — сказала мама і посміхнулася. Мурка ще раз дивовижно подивилася на столі, ніби пояснюючи, звідки впала краплинка. Васько клиняв головою й захотів допомогти.
Мама подала йому маленьку чисту ганчірку. Він тримав її обома рученятами, старався й натискав трохи сильніше. Мурка сіла поруч і уважно дивилася, як Васько потер маленьку плямку. Спочатку ганчірка ковзала, бо варення було липке. Мама обережно притримала ганчірку з іншого боку й підказувала: «Трохи сильніше, ніжно, так». Васько всміхнувся й терпляче тер підлогу.
Краплинка поволі зникла, і підлога знову стала чистою. Мурка обережно облизнула кінчик лапки, ніби заохочуючи. Мама підняла баночку й поставила її на високу полицю, де міцно стоїть усе, що треба берегти. «Тепер буде в безпеці», — сказала вона.
Потім мама дала Васькові маленький шматочок хлібця з варенням. Васько тримав його двома руками і відкусив краплинку. Мурка підбігла й потерлася об його голінку — мама дала й кицю трохи варення на маленьку корочку. Васько засміявся, Мурка помуркотіла, і в кухні стало ще тепліше від їхніх посмішок.
Сонце ніжно гріло, і всі троє сиділи разом: мама, Васько й Мурка. Маленька червона краплинка стала приводом допомогти один одному й розділити тепло простого ранку.
