Ранок у хаті був теплий і тихий. Маленька сестричка сиділа на підлозі й шукала свій носочок. Вона заглядала під іграшки та під подушку й тихо питала: «Де ж носочок?»
Котик Пух лежав на килимку й почув її голос. Він потягнувся, поплескав лапкою хвоста і пішов допомагати. Пух ішов тихо, щоб не налякати сестричку і не розбудити сонячний промінь на підвіконні.
Пух заглянув під стіл. Там лежав маленький килимок і кілька кубиків. Носочка не було. Котик обнюхав кути і ніжно покосився в бік дивана.
Пух підійшов до дивана й опустив маленьку мордочку під край. Там було темнувато й м’яко. Він шарпнув лапкою — тільки котячі іграшки покотилися по підлозі. Сестричка підвелася й прошепотіла: «Може, він на підвіконні?»
На підвіконні лежав теплий промінь сонця. Маленька пташка сідала на рамці й тихо щебетала. Котик Пух сів поруч, не торкаючись пташки, і уважно слухав. Пташка похитала головою і зачирікала — наче допомагаючи шукати.
Пух понюхав повітря. Відкрилися інші запахи: свіжий хліб із кухні, аромат чаю й запах маминих рук. Пух пішов у кут кімнати, там лежав м’який плед, який мама недавно складала.
Пух обережно підсунув плед носом. Під ним щось біле проблискувало. Котик обережно схопив носочок зубками і витягнув. Він тримав його дуже тихенько, щоб не впустити.
Пух поніс носочок до сестрички. По дорозі він пройшов повз килимок, де пахло ще сильніше, бо з кухні мама поставила в мисочку теплий хліб. З кухні долинув голос мами: «Хтось голодний?»
Сестричка побачила носочок і щасливо зраділа. Вона хутко натягла носочок на одну ніжку, потім на другу. «Дякую, Пух!» — прошепотіла і обняла котика за шию. Пух тихо промуркотів від радості.
Усі сіли за стіл. Пили тепле молоко і ділилися шматочком хліба. Сонце ніжно гріло під вікном. Котик Пух ліг на свій улюблений килимок поруч із сестричкою, приклав голову до її коліна і закрив очі.
Було тихо, добре й тепло. Пух повільно засинав під мамине тепло, під щебетання пташки і під дбайливий погляд сестрички. Так почався їхній добрий день.
