Ранок починався тихо. Оля сиділа на невисокому стільчику й бавилася довгою блакитною стрічкою. Мама стояла біля плити і готувала чай — аромат липи наповнював кухню. Маленьке кошеня Мурчик підстрибнуло, лапки торкнулися стрічки, і вона зашурхотіла.
Мурчик помірно потягнув стрічку й повів Олю на балкон. Там було тепло, і сонячні промінці лагідно падали на горщик з квіткою. Листя було широке й зелене. На одному листку повзало маленьке червоне сонечко — воно неспішно обходило кола, ніжно торкаючись поверхні своїми крихітними лапками.
«Дивись!» — прошептала Оля. Мама присіла поруч і посміхнулася. Мурчик понюхав листок, обережно підпершись лапкою до краю горщика. Він мав такі малі теплі лапки, що Оля хотіла їх потримати.
Оля простягла долоньку. Мама легенько взяла її за зап’ястя й сказала тихо: «Не роби різко, щоб не злякати». Оля торкнулася листка поруч із сонечком. Воно повільно поповзло й зачепилося за її палець.
Разом почали рахувати крапочки: «Одна… дві… три…» — Оля називала, мама підказувала голосніше, щоб Олі було легше слухати. Мурчик тихо муркотів і дивився уважними очима.
Потім мама трохи підсунулась і підняла горщик, щоб сонечко могло перейти на інший листок. Оля допомагала, тримала руку ніжно і впевнено. Сонечко перебралося на квітку в горщику — там було тихо і тепло, багато зеленого листя.
Мама налила в маленьку чашку тепле молоко. Вони сіли поруч на підвіконні. Оля пила маленькими ковтками, Мурчик повністю розслабився, вилизав лапку й задрімав. Сонечко повільно повзло по листку, інколи піднімало крихітні крильця, та не поспішало.
Оля тихо прошепотіла: «Спи, сонечко». Мама обійняла доньку, і в кімнаті стало тепло й тихо. Усі були поруч — малі лапки задрімали, гостя знайшла новий дім, і так закінчився їхній ніжний ранок.
