У бабусиному подвір’ї вечір тихо торкався кожної стежки. Трава пахла м’ятою, а птахи нашептували щось під самий захід. Хмаринка-пушинка плавно з’явилася над садом і м’яко опустилася на вузьку лавку біля воріт. Вона любила слухати бабусину казку: її голос був теплий, мов ковдра, і кожне слово зцілювало дитяче серце.
Бабуся посміхнулася й сказала: «Слухай казку, моя маленька. Вона навчить тебе не плакати.» Хмаринка-пушинка зручніше влаштувалася, і в очах її застигла краплинка світла.
«Колись у нашому садку жив маленький зайчик на ім’я Лапик. Він дуже сумував, бо загубив свою улюблену м’яку ляльку. Сльози з’являлись в нього на очах, і він плакав, бо здавалося, що світ став холодним і далекім.»
«А тоді до зайчика прийшли друзі: ведмедик Мурчик, пташка Співанка і лисичка. Вони обійняли його, заспівали ніжну пісню і разом шукали іграшку. Вони не говорили багато слів про те, що не треба плакати; вони просто були поруч і діяли разом, як одна тепла долонька.»
«І вони знайшли ляльку під старим кленом. Зайчик поглянув на друзів і посміхнувся через сльози. Сльози висохли, а серце стало тепліше. Коли друзі сміялися разом, сум розвіювався, як туман над річкою.»
Хмаринка-пушинка слухала з широко розплющеними очима. Від усього цього в неї в грудях народилося щось м’яке й тепле — ніби маленьке сонечко всередині. Вона подумала: «Коли сумно, треба дихати повільно, дивитися на небо, рахувати зірки, і не треба плакати, бо поруч є друзі.»
Повернувшись до бабусі, Хмаринка відчула, що казка зробила її легшою всередині. Вона підняла очі до неба і посміхнулася, відчуваючи, що серце стало теплішим. Ніжний вітер погладив листя, і в саду зашепотіли квіти.
Коли вечір схилив голову над подвір’ям, Хмаринка підняла свої маленькі хвилі й полинула вище. Небо стало ясніше, а над садком з’явилася тоненька веселка, мов місток між землею і хмарами. Вона зрозуміла: не треба плакати; казка, дружба і тиша можуть заспокоїти кожне серце. І з того дня Хмаринка-пушинка знала, що кожного разу, коли сум приходить, вона може згадати бабусину казку й посміхнутися, як та щира хвилина світла між хмарками.
