Ніч була тиха. Маленька Галя лежала під теплою ковдрою в маминій кімнаті, але дихати їй було важко — носик закладало. Вона покликала маму тихим голосом.
Мама швидко прийшла. На її колінах клубочився рудий кіт Мурчик і тихо муркотів. Вона підхилила Галю до себе, посадила на ноги і посміхнулась, щоб дівчинка не хвилювалася.
Підійшовши до раковини, мама ніжно помила руки — вода була ледь теплою. Потім обережно витерла їх і повернулась з маленьким флакончиком у руці. Вона показала його Галині і тихо сказала: «Ось маленький помічник.»
Галя уважно подивилась на флакончик. Мама пояснила спокійно і лагідно, що зараз буде трохи некомфортно, але швидко і обережно. Дівчинка сіла їй на коліна, мама трохи нахилила її голову, як навчила бабуся, щоб було зручніше.
Мама обережно піднесла флакончик, м’яко натиснула — один раз у одну ніздрю, потім ще раз у другу. Все було тихо й швидко. Мурчик притулився до Галини й притих, ніби теж дочікувався, щоб усе стало добре.
Після процедури мама витерла дівчинці носик м’якою серветкою і дала маленький ковток води з чашки. Галя ковтнула і видихнула: вдих став легшим, у грудях розвіялося напруження.
Щоб остаточно заспокоїтися, мама дістала зі своєї полиці стару книжку з віршами — одну зі старих дитячих п’єс, що вона дуже любила. Вона відкрила сторінку і почала тихо читати віршовану казку про маленький горішок і його добрих друзів у садку.
Мама читала повільно, так, щоб слова лягали м’яко, як плед. Галя слухала, притиснувшись до маминих рук. Мурчик поклав лапку на її коліно, і в кімнаті стало ще тепліше.
Галя зробила глибокий вдих, посміхнулась і відчула, як очі її поволі стають важчими. Вона заснула в маминих обіймах, а мама підперла їй голову подушкою і ніжно пригорнула.
Мама шепотіла в темряві: «Навіть під найкоротшою ніччю ми разом, і все буде добре.» У кімнаті панував спокій, і ніч тихо зігріла їх своїм мовчанням.
