Миркові два роки. Вечір у вітальні був тихий: тато читав газету, лампа давала м’яке світло, а хлопчик сидів на пледі біля дивана і тримав свого плюшевого ведмедика. На полиці поруч стояв планшет. На екрані гортався довгий перелік відео — там були і яскраві ігри, і старші казки, і один дивний заголовок «Семирічна ніч». Мама помітила це й усміхнулася: вона знала, що таке не підходить для Мирка.
Вона присіла поруч і показала йому на значок плейлиста «мультики для дітей 2 років українською». Мирко простяг руки до екрану — йому хотілося торкнутися картинок. Мама взяла його руку м’яко й допомогла натиснути. Разом вони гортали маленькі прев’ю з ніжними кольорами і тихою музикою. Вибрали коротенький мультик з повільними рухами та теплими фарбами.
Мирко притис ведмедика ближче. У нього була блакитна стрічка на шиї. Мама підсунула під ніжки хлопчика легку ковдру, щоб йому було зручніше. Вона опустила лампу на найменший рівень світла — кімната стала ще більш затишною. Штори закрилися, і навколо ніби розтягнулося тихе м’яке темно-синє небо.
Мама зменшила гучність, щоб музика мультика була ледь чутною. На екрані ожили картинки: повільні тваринки, ніжні квіти, м’які хмаринки. Мирко дивився широко розплющеними очима. Він посміхався і тихенько махав ведмедику: «Дивись!». Ведмедик ніби відповідав міцним обіймом — хлопчик притис його до щоки.
Коли мультик скінчився, мама ніжно клацнула планшетом і поклала його на поличку. Вона дала Миркові маленький ковточок води, підвела його і допомогла встати. Вони перейшли у дитячу: мама розправила ковдру в ліжечку, поклала поруч ведмедика і посадила хлопчика зручно.
Мама обняла Мирка, поцілувала чолом і шепотіла: «На добраніч, мій маленький». Лампа світила тихо, як далека зоря. У кімнаті стало дуже спокійно. Мирко притис ведмедика за лапку і закрив очі. Усмішка залишилася на губах — йому було тепло й безпечно. Він заснув, уявляючи собі, як завтра знову разом із мамою шукатиме свій плейлист і дивитиметься нові ніжні мультики українською.
