Коробка для малюка

Миркові два роки. Він приїхав у бабусину хату в тихому селі й одразу побіг до ганку, де стояла велика коробка з пом’ятим папером. На коробці було написано «товари для немовлят». Коробка була відкрита, і всередині все перемішалося: одежинки, м’яка ковдра, підгузки та маленькі іграшки.

Бабуся підійшла й усміхнулася. Вона ніжно покликала: «Мирку, допоможеш впорядкувати?» Мирко радо кивнув. Біля їхніх ніг вмостилося руденьке кошеня Рижик і тихо муркотіло, поглядаючи на розкидані речі.

Мирко розстелив на підлозі м’яку серветку. Він сідав на підлогу й обережно почав діставати предмети з коробки. Одяг він акуратно складав у низький кошик. Підгузки поклав у другий кошик, складені тісно і рівно. Іграшки він кладав у третій кошик, обережно, щоб нічого не загубилося. Рижик підштовхував клубочок ниток, і той котився прямо до іграшкового ведмедика, мов допомагаючи сортувати.

Коли Мирко заглянув углиб коробки, серед клаптиків паперу помітно блиснув маленький яскравий предмет. Це був дитячий самокат із етикеткою «самокат дитячий два роки». Бабуся засміялася: «Оце несподіванка!» Вона обережно витягла самокат і дозволила Миркові покататися біля ґаночку, тримаючи його за ручку. Мирко робив маленькі кроки, коліщатка тихо гули по дощатому ґанку, і він усміхався, відчуваючи, що робить щось сміливе і нове.

Уперед між паперами сховався ще один листок. На ньому було написано: «план до казки пані Метелиця 5 клас». Бабуся взяла листок у руки і лагідно пояснила, що це книжечка від її старшої сестри — привітання для маляти, яке збережуть на пам’ять.

Коли все було розкладено й покладено по кошиках, Мирко захотів залишити маленький знак подяки. Він узяв аркуш і зробив листівку з написом «Дякуємо», а на ній залишив відбиток пальчика у формі сердечка. Бабуся обійняла його, Рижик вмостився на її колінах, і в хаті легенько пахло свіжими варениками.

Коробка стала охайною. Мирко тихо промовив: «Дякую». Разом вони підняли пакунок і понесли його до стіжка сіна, де чекала посилка для новонародженого. По дорозі Мирко сміявся, Рижик стрибав поруч, а село здавалося теплим і добрим, ніби вся ця робота стала подарунком для когось, кого ще не бачили, але вже дуже чекали.