Ромчик і фарби ферми

На сонячній фермі ранок починався неначе з усмішки. П'ятирічне козеня Ромчик лежало під яблунею й уявляло, як тато відкриє велику книжку і читатиме вголос. Ромчик пообіцяв бабусі принести свою картину, яку намалює за мотивами улюбленої книги «Лускунчик і чотири королівства». Він ще вчора дивився ілюстрації і вже бачив уявними очима, що намалює.

Мама сховала у сумку все необхідне для прогулянки: пляшку води, бутерброди, запас підгузків‑трусиків для маленької двоюрідної сестрички Марічки. Ромчик узяв свого дерев'яного крабика — вірного супутника — поклав пензлики в кишеню і пішов усміхнений двором. Він не уявляв ранку без читання під яблунею.

Пахло сіном, м'ятою і чорноземом. У рослинному куточку ферми, де росли шпинат і буряки, Ромчик нахилився, щоб взяти коробку з акварелями. Враз коробка вислизнула з-під копитця: баночки закотилися по ґрунту, кілька кришечок відлетіли, і колірні плями розсипалися в траву. Ромчик здригнувся — то не було щось страшне, але йому було прикро: фарби, з якими він хотів зробити останні штрихи, розсипалися.

І раптом з хати пролунав плач. Марічка заплакала: їй терміново потрібна була заміна підгузка. Мама крикнула з кухні: «Ромчику, посиди з Марічкою, будь ласка, я зараз!» Хлопчик подивився на розсипані фарби, потім на сестричку, що підіймала очі й вимовляла маленькі звуки. Обіцянка бабусі здавалася віддаленою, але Ромчик знав, що допомога важливіша.

Він міцно притиснув до грудей крабика і посадив Марічку під яблунями. Співаючи тихеньку колискову, яку колись співала йому мама, Ромчик почав розповідати сестричці про Лускунчика: як той мандрує крізь сади, як зустрічає добрих курчат і мирну козу. Марічка затихла, витерла сльозинку і потягнулася ручкою до крабика. Ромчик усміхнувся — корисно було бути поруч.

Поки Марічка гралася з крабиком, Ромчик оглянув ферму. Він згадав, що тут є все, аби зробити фарби: соковиті буряки, зелене листя шпинату і свіжа куряча кладка в курнику. «Можна ж зробити фарби з природи», — подумав Ромчик і тихенько попрямував збирати потрібні речі, покликавши Марічку йти за ним.

У куточку з грядками він обережно викопав один бурячок, не пошкодивши інші рослини. Від шпинату відірвав кілька листочків, і курочка з курника дала два свіжі яйця. Ромчик дякував кожній рослині і пташці — усе робив лагідно, щоб нічого не зламати. Марічка дивилася з цікавістю, іноді підсовуючи крабика ближче.

Повернувшись до маленького столика у дворі, Ромчик дістав ступку і ложку. Він подрібнив листя шпинату до густого зеленого соку, натис на бурячок і витиснув рожево‑червоний сік, а жовтки змішав з краплиною води й отримав м'який жовтий тон. Крабик лежав поруч і здавалося, що теж спостерігає, як народжуються барви з простих фермерських дарів.

Та ще одна кумедна перешкода сталася: коза підійшла, зацікавившись роботою. Вона ніздрями шукала, чи не залишилося щось смачне на столі. Ромчик обережно підв'язав сіно, щоб коза не заважала, і погладив її по мордочці. Коза відступила, мовби розуміючи, що тут важлива справа.

Ромчик узяв грубий пензлик і почав малювати. Він робив великі прості плями: червоне яблуко, зелений листок, жовтий промінь сонця, маленьку хатинку бабусі та Лускунчика, що йде подвір'ям. Марічка підказувала: «Ще квіточку!» — і Ромчик додав білу ромашку. Картинка не була складною, але в ній було тепло: сміх дітей, курячі кроки, яблуня й блакитне небо.

Коли мама повернулася з домашніми справами, Марічка вже мирно гралася, а Ромчик акуратно загорнув свій малюнок. На читання під яблунею зібралися всі: тато відкрив збірку «Українські казки для малят», бабуся сіла на плед, а поруч на кольоровому шнурку висіла Ромчина робота.

Бабуся погладила хлопчика по голові й промовила тихо: «Яка гарна картина, і як ти дбав про сестричку». Тато усміхнувся і додав, що іноді несподіванки допомагають вигадати щось нове. Вони всі разом слухали казку, дивилися на малюнок і співали просту пісеньку про сонце. Крабик лежав у Ромчика на колінці й ніби кивнув, що все вийшло добре.

Картинка висіла під яблунею. Кожен, хто приходив на читання, бачив, що обіцянку можна виконати по‑різному: головне — бути уважним до ближніх і не боятися шукати вихід із любов'ю й винахідливістю. Ферма того ранку видалася ще теплішою, а Ромчик ішов додому з почуттям радості й легким серцем.