Після теплого дощу стежка біля хатинки пахла сирою землею й зеленню. Ведмежатко повільно йшло додому: його м’які подушечки торкалися ще вологого ґрунту, а лапки залишали крихітні сліди. Дорогою з-під трави піднімався свіжий запах дощу, і все навколо блищало краплинами.
На самому шляху, там, де стежка звивалася між деревами, стояла велика калюжа. Вона була широка й блискуча, відбивала білі хмарки та вищі гілки. Ведмежатко зупинилося й пригорнуло вуха: калюжа здалася йому дуже великою. Йому стало трохи страшно.
«Тато, калюжа велика», — прошепотіло ведмежатко і простягнуло маленьку лапку. Тато взяв її ніжно й міцно, притиснув до свого теплого боку.
«Не хвилюйся, — сказав тато тихо. — Підійдемо потрохи. Разом.»
Вони стали біля краю води. У калюжі мерехтіли хмаринки, а серед них блимав пухнастий ніс ведмежатка. Тато показав, як ставати: маленькі кроки, один за одним, не кваплячись. Потім він запропонував рахувати вголос.
«Рахуй зі мною: один…» — і ведмежатко підняло лапку. Маленька лапка торкнулася холодної води. Було трохи дивно, трохи весело. Краплі сідали на шерстинці, і від кроків здіймалися тихі бульбашки. «Один», — прошепотіло воно.
«Два», — сказав тато, і вони зробили ще один крок. Краплинка впала на траву й тихо зачмокотіла. Крок за кроком калюжа ставала меншою, бо вони рухалися разом.
«Три», — і ще крок. Ведмежатко відчуло, як тато поруч, як його рука тепла й надійна. Страх танув, а натомість з’являлося відчуття пригоди.
На середині калюжі ведмежатко заглянуло вниз. У відблиску воно побачило своє лице — кругле, збентежене й тепер усміхнене. Хмаринки ніби підморгували. Ведмежатко захихотіло. Побачивши в воді ще й татові очі, воно відчуло себе зовсім сміливим.
Коли вони ступили на інший бік, тато обійняв ведмежатко й притис його до себе. Разом стояли й слухали, як калюжа тихо плескотіла. Попереду була домашня стежка, до печі з паруючим чайником та ковдри під вікном.
По дорозі додому вони розповідали одне одному дрібні кумедні історії й сміялися. Ведмежатко сіло на коліна тата, ковдра їх огорнула, а з чашки піднявся аромат теплого чаю. День закінчився тихо — з теплом, що лишилося в серці.
