Ранок був прозорий, мов скло: річка блищала, відбиваючи перші промінці, а на піску стояв запах вологого моху і свіжоскошеної трави. Ліна й Ясь бігли до води босоніж, в руках тримали плоскі камінці, що блищали, ніби їх щойно полірували. Поруч лежала дерев’яна дошка, яку тато поставив на підпірку — як маленький виставковий столик. Барсик підстрибував, котрийсь раз обдовбував хвіст і весело гавкав.
— Ось сюди покладемо ті, що гладенькі, — сказала Ліна і обережно поклала камінчик на дошку. Ясь приглядався, як світло обводить його краї.
Мама принесла дрібні папірці і олівець. — Підпишемо, — сказала вона. Діти писали прості слова: «плоскі», «плямисті», «рівні», і уважно прикріплювали папірці під камінчиками. Тато підпер дошку великим каменем, щоб вітер не повалив. Поблизу акуратно виклали кілька мушель і пучечок водоростей — дивитися, не брати.
Вони тихо розглядали кожен камінчик: один був сірий, мов голубине крило, інший блищав яскравіше, немов крапля меду. Ліна шепотіла: — Оцей схожий на човник. Ясь сміявся, показуючи на плямистий камінь.
Раптом з річки повівся довгий подих води. Спочатку це було лише холодне пощипування на ногах, але хвиля підійшла дужче і підхопила край дошки. Папірці з підписами піднялися, ніби маленькі парашутики, і понеслися по воді.
— Ой! — вигукнула Ліна. Ясь схопився за дошку, але вода вже встигла віднести кілька папірців. Під дошкою щось шурхотнуло і захиталося.
Тато нагнувся і побачив маленького крабика: він шарпався у пластиковому кільці від пляшки і не міг вибратись. Барсик притих і дивився, ніби розумів, що тваринка потребує допомоги.
Мама обережно підняла крабика, тримаючи його на долоні, так щоб він не втратив вологи. — Тихо, — мовила вона. Тато акуратно розсунув кільце і вивільнив лапки краба. Ясь міцно тримав мішок для сміття, куди кидали знахідки.
Ліна піднесла листочок і поставила його поруч, щоб краб мав куди поповзти. Кільце зняли — краб хвильку моргнув, потім спочатку повільно, а далі миттю поповз у щілину поміж камінцями.
— Ура! — прошептали діти. Тато похвалив їх за увагу і обережність. Вони поклали весь знайдений пластик у мішок. Мама вказала на смужку темнішого піску та пласти водоростей, що лягли в ряд — це була межа, куди доходила найвища хвиля.
— Ось тут вода доходила найдужче, — пояснила вона. — Іноді вона піднімається вище, ніж здається. Краще переставити музей вище, щоб хвилі не заважали.
На пагорбі, під невисоким кущиком, лежала стара дошка. Ясь запропонував: — Перенесемо туди! Вони разом підняли дошку, акуратно перенесли камінчики й мушлі. Барсик носив маленькі предмети носом і викладав їх на новому місці.
Щоб більше не втрачати підписів, Ліна придумала простий спосіб: поруч із кожним камінчиком викладали символи з гальок. — Три гальки в коло — «рівні», — сказала вона і поклала круг. Ясь уклав два пласкі камінці поруч — це означало «плоскі», а один плямистий — «плямисті». Мама показала, як робити відбитки мушель у вологому піску: ніжно притиснути, подивитися на візерунок і повернути мушлю на місце.
Так музей зажив по-новому: замість папірців — маленькі знаки з гальок, поруч — ніжні відбитки мушель у піску. Діти раділи, що можна дивитися і вчитися, не забираючи нічого живого.
Наступного дня Ліна й Ясь запросили сусідку Настю і кілька сімей. Хтось приніс термос з чаєм, хтось — хустинки. Діти влаштували гру: хто знайде камінчик, що відповідає символу, приносить його до дошки. Люди збиралися навколо, порівнювали знахідки, усміхалися, допомагали одне одному. Маленькі руки викладали камінці, складали гальки у знаки, робили відбитки і завжди повертали все назад.
Крабик, що заховався в нірці, іноді виглядав з-поза каменів і тихо повз до води, коли всередині було спокійно. Річка блищала, пташки щебетали, Барсик підклав голову на лапи і повільно задрімав. Люди сиділи навколо дошки, ділилися історіями про те, як звільнили тваринку, і смакували теплий чай.
Коли сонце схилилося до вечора, музей став маленьким святом. Діти гралися-спостерігали, дорослі раділи чистому березі і тихому сміху. Ліна й Ясь легенько торкнулися гальок-символів, ніби пообіцяли берегові, що приходитимуть сюди з увагою та теплом.
