У затишному лісі стояв маленький будиночок, де жила білочка Рудка. Вона дуже любила чистити зубки. У її кошику з іграшками лежала улюблена малинка. Вона знала: ця ягідка дарує тепло, коли мама розмовляє з нею.
Одного ранку Рудка стала чистити зубки. Зубки блищали, мов срібло після дощу. Вона заглянула в кошик і побачила зниклу малинку. «Де моя малинка?» — прошепотіла вона. Мама, яка була поруч, посміхнулася: «Не хвилюйся, я поруч. Ми знайдемо її разом.»
«Ходімо шукати», — сказала Рудка. Вона кликнула друга. Це був песик Гавчик: добрий, зіркий і завжди готовий допомогти. «Гавчику, поможеш знайти малинку?» — запитала білячка. «Звісно!» — відповів песик, махнувши хвостом.
Вони рушили в маленький ліс, де пахло хвоєю і медом з лип. Спочатку заглянули у кошик з іграшками. Там лежали ведмедик, зайчик, конструктор та м’які кульки, але ягідки не було. Рудка похитала носиком: «Малинка могла десь поруч.»
Далі вони вийшли у двір біля будинку. Перед будинком стояла калюжа, на якій відображалися гілочки дерев. Над нею — місточок з листочків. «Перейдемо по листочках?» — запитала Рудка. Гавчик підклав гілочку як поручень, і вони обережно переступили по м’яким листочкам, дійшовши до старого пня.
За пнем блищала одна маленька малинка, а поруч лежала ще одна ягідка. Рудка радісно обняла Гавчика. «Ух, ми дійшли!» — вигукнула вона. Вона обережно зірвала ягідку обома лапками.
Повернулися вони до кошика з іграшками. Мама підійшла з теплою посмішкою. «Молодці, ви так старанно шукали!» — сказала вона. Рудка поклала ягідку біля зубної щітки й знову почала чистити зубки, a Гавчик ліг поряд, уважно слухаючи її м’який голос.
Коли зубки знову сяяли, мама обійняла Рудку та Гавчика. «Не забувайте, що мама завжди поруч», — прошепотіла вона. І всі разом посміхнулися: пригода закінчилася теплом, а дім разом із маминим теплом був поруч.
