Лисичка Руда прийшла на дитячий майданчик біля дому. Пісок блищав під сонцем. Гойдалки повільно качалися. Руда побачила на піску червоний листочок. Він був яскравий, мов маленьке сонце. Лисичка підібрала листочок лапкою. Серце її стало теплішим. Листочок тихо колихався на вітрі. Руда поглянула в небо й усміхнулася.
Зайчик підбіг до неї. «Глянь, Руда, листочок такий яскравий!» — сказав зайчик. «Загубилася тут іграшка», — сказала Руда. «Ходімо разом, допоможемо!» — відповів зайчик. Разом вони пішли шукати. Листочок тримали між лапками, щоб не забути дорогу. Вони розглядали кожен крихітний слід піску й відчували, як у голові з'являються нові думки.
Вони обійшли пісок, підійшли до гірки, заглянули під лавку. Там стояв сумний хлопчик. «Я загубив свого плюшевого ведмедика», — зітхнув він. «Не хвилюйся, знайдемо його!» — сказала Руда. Зайчик кивнув. Вони продовжили пошук. Руда прислухалася, чи чує щось дивне. «Слухай уважно: може ведмедик сховався за шурхотом?» — сказала вона зайчику.
І раптом з-під лавки донісся дивний тихий звук. Це був шурхіт. «Що це за звук?» — прошепотів зайчик. Вони обережно обійшли лавку з обох боків. Тихий шурхіт привів їх до місця. Там, між м'ячем і лавкою, лежав ведмедик. Він був цілий, трохи збитий із дороги, але дружній. Хлопчик радів, що ведмедик знайшовся. Він радісно обійняв ведмедика. «Дякую!» — сказав він.
Руда поглянула на листочок, що сяяв у її лапці. «Дивись, листочок блиснув у сонці, ніби обіцяв: ми завжди допомагаємо друзям», — сказала вона. Вони посміхнулися, повернулися до гри, і майданчик знову наповнився сміхом.
