На кухні було м’яке вечірнє світло. Двохрічний Тимко сидів на маминому коліні і дивився на малу сестричку, яка лежала у мами на руках. Хлопчик помітив, що її ніжки холодні, і тихо прошепотів: «Мамо, ніжки холодні».
Мама ніжно усміхнулася і сказа: «Підійдемо в спальню, там тепліше». Вона обережно взяла дитинку, а Тимко, як справжній помічник, тихо пішов у ванну. Він узяв чистий рушничок і маленький плоский чохол для грілки, що лежав на полиці, і повернувся до мами.
Тимко простягнув чохол. «Тримай, мамо», — сказав він і дивився уважно, ніби чекав подальших вказівок. Мама поклала сестричку на м’який плед, що лежав на ліжку в її кімнаті. Вона взяла грілку і налила в неї трохи теплої води — не гарячої, тільки такої, щоб грілка була лагідно теплою.
Поклала грілку у чохол, а Тимко тримав його відкритим, щоб усе було акуратно. Мама загорнула грілку у рушничок, перевірила тепло на своєму зап’ясті і сказала: «Ось так, добре». Хлопчик обережно підняв загорнуту грілку і простягнув мамі, а потім ніжно підніс її до маленьких ніжок сестрички.
Мама поклала грілку біля стоп, накрила дитинку м’яким ковдриком і стала гладити по плічках. Сестричка повільно видихнула, її лице розслабилося, на губках з’явилася маленька посмішка. Тимко тихо сів поруч і зрадів: йому було приємно бачити, як сестричка стала спокійнішою.
У дверях з’явилася бабуся. Вона сіла у крісло біля ліжка і почала тихо розповідати повість-казку — таку ніжну і співучу, що слова лягали, мов плед, на всіх слухачів. Тимко влаштувався на ковдрі, притиснув до себе улюблену іграшку й слухав.
В кімнаті було тепло й тихо. Мама погладила маленьку голівку, бабуся шепотіла казку, а Тимко дивився на сестричку, яка мирно спала. Усі посміхалися — так сиділи вони разом, у домашньому затишку, і кожен відчував тепло не лише від грілки, а й від того, що вони поруч одне з одним.
