Рано-вранці, коли роса ще трималася на черешневому листі, п'ятирічна Мариска й чотирирічний Толя взяли мамину руку і пішли на пагорб. Старша сестра Оксана, яка вчиться в п'ятому класі, несла великий плакат із намальованою пані Метелицею — саме такий малюнок їй потрібен був до уроку. Плакат мав стати фоном для інсценізації простої казки про принцесу й принца, яку придумав сусід. Діти дуже чулися готові показати її друзям і родичам.
Садок пахнув черешнями й землею після дощу. Сонце вже пробивалося крізь хмари, але трава була ще мокра і слизька. Мариска зробила крок і ледве втримала рівновагу. Толя стиснув мамину руку і запитав схвильовано:
— А якщо ми послизнемося й упадемо? Вистава порушиться?
Мариска поглянула на плакат, що легенько колихався від вітру. Банер стояв хитко, і їй дуже не хотілося, щоб королівська прогулянка провалилася. Мама усміхнулася і мовила лагідно:
— Не журіться. Знайдемо спосіб — і все буде гаразд.
Діти відчули, що можна діяти — і зраділи. Вони пішли по садку шукати підручні матеріали. Плоскі гілочки, широкі листки і кілька яскравих квіток швидко опинилися в їхніх руках. Мариска ткала з гілочок корону, не плутаючи пальців, а Толя прикрашав її пелюстками. Корони вийшли прості й пахучі, як-от ті, що роблять на свято в селі.
— А ще треба, щоб ноги не ковзали, — сказав Толя. — Може, зробимо «нековзкі підошви»?
Мама дала чисті хустинки з сумки. Діти підв'язали їх навколо черевиків і зверху прикріпили великі листки — мов маленькі щитки. Коли Мариска ступила, взуття міцно трималося на вологій траві. Толя з усмішкою стрибнув на місці, перевіряючи, чи не з'їде його черевик.
Поки вони вправлялися, мама акуратно протягнула плакат між двома кущиками, наче розвішуючи занавіс. Оксана підклала під краї великі камінці і встромила дві короткі палиці збоку, щоб банер тримався стійко. Картинка пані Метелиці й принцеси тепер була на місці, і Оксана ніжно пригладила її, як рюкзак перед дорогою до школи.
Іще один приємний сюрприз — горобчик, що любив прилітати до садка за зернятами. Тато, який стояв неподалік, підсунув трохи зерна до краю «сцени». Пташка підлетіла і присіла на тонку гілочку, ніби теж готова подивитися виставу. Діти мовчки захоплено дивилися на маленького гостя — він додав сцені якоїсь живої простоти.
Мариска помітила Натку — сором'язливу сусідку — яка стояла збоку й тихо дивилася. Вона підійшла й простягла Натці корону:
— Ти будеш королевою, — прошепотіла Мариска.
Натка спочатку соромилася, а потім зніяковіло посміхнулася. Діти допомогли їй підв'язати хустинку, надягли листяні «чобітки» — і Натка вже не боялася ступати по слизькій траві.
Репетиція була проста й лагідна. Принц шукав загублену сміхотину принцеси — те маленьке світле почуття, яке вона загубила, коли не помітила, як виріс перед нею світ. Принц приносив їй квітку і робив годинний поклін. Потім усі разом прибирали сад: підбирали опале листя, засовували гілочки в купку, обережно підкопували землю навколо маленького саджанця черешні й пристосовували його під щільну землю так, щоб корінцям було тепло й затишно.
Коли Мариска притиснула саджанець до землі своїми долонями, вона тихо прошепотіла:
— Нехай зростає, щоб гралися під його гілками наші діти.
Після того, як вони пройшли урочисту ходи королів і зробили декілька промов, розпочалася вистава. Сусіди, бабуся й тато вмостилися на лавках під вербою та сміялися й аплодували простим, щирим сценам. Горобчик ситно причепився до краю «сцени», ніби теж насолоджувався виступом.
Коли завісилися останні поклони, глядачі підвелися й з аплодисментами провели маленьких акторів. Хтось клацнув у долоні, хтось реготав, а бабуся притисла руку до серця й широко усміхнулася.
Оксана акуратно згорнула плакат і похвалилася: малюнок вдався. Вона понесла його до школи, де він стане малюнком до казки пані Метелиці для п'ятого класу. Мариска, Толя й Натка крутилися на сонячній галявині, ділилися печивом і сміялися, бо навчилися робити речі своїми руками й допомагати одне одному.
Дорогою додому Мариска й Толя тримали мамину руку й думали про черешню, що вже стояла у землі. Було тепло на душі: ніби маленьке насіння доброти посадили в садку — і воно неодмінно пустить коріння.
