Стрибунчик — маленький зайчик з довгими вухами. Він живе біля річки. Він любить гратися м’ячиком. М’ячик яскравий, сині зірочки, котиться по траві. Стрибунчик ловить його лапками, і м’ячик стукає об землю. Над річкою пташки щебечуть, вода шепоче. День теплий і простий.
Одного разу вони граються біля самого краю річки. М’ячик котиться вправо, вправо, поки не впадає у воду. Він тоне трохи, тремтить трохи, але лишається на поверхні хвиль. Стрибунчик дивиться на нього й не може дістати. Небо злегка гуде, хмаринка пропливла — пішов дощик. Краплі стукають по листю. Стрибунчик зітхає: «Не бійся, ми знайдемо вихід!»
Дощ став сильнішим. Стрибунчик сховався під гілкою, а трава підмокла. Він усе одно думає про м’ячик.
На стежці повз повільно равлик Гуде. Він повз, повз, як маленьке колесо. «Привіт, Стрибунчику, чому ти такий сумний?» — запитав Гуде. «М’ячик впав у річку під дощем», — відповів Стрибунчик. «Не хвилюйся, ми пройдемо разом», — сказав Гуде.
Гуде повів Стрибунчика вздовж берега. Утворилася калюжа від дощу, але побачили вони великий зелений лист. «Ось наш місток!» — радісно вигукнув Гуде. «Ми поставимо лист між краями калюжі, і ти пройдеш першим», — пояснив равлик. Стрибунчик подякував.
Вони розгорнули лист, поклали його між краями калюжі. Стрибунчик стрибнув по листу, а Гуде повів м’ячик до берега. М’ячик злизав з води, але був цілий. Стрибунчик радів. «Дякую, друже!» — промовив він, тримаючи м’ячик лапками.
Після пригоди вони поверталися уздовж річки. Небо стало світлішати, сонце проклюнулося між хмарками. Дим від хатинок тягнувся до неба. Стрибунчик відчував тепло в серці, бо разом з Гуде вони щось змінили на краще в цій маленькій пригоді.
Коли він повернувся додому, мама зайчиха чекала біля дверей. «Де ти був, любий?» — м’яко запитала мама. «Я грався з м’ячиком та зустрів друга на стежці. Разом ми знайшли м’яч і повернулися», — відповів Стрибунчик.
Мама обійняла його міцно-міцно. «Люблю тебе, мій сміливий зайчику», — прошепотіла вона. І вони сіли разом на поріг, тримаючи м’ячик між ними. Стрибунчик розповів мамі про доріжку з листа, про нового друга й про те, як добре повертати речі додому.
Веселий вітер гойдав траву, пташки знову заспівали. Стрибунчик відчував, як любов мами тягне його до дому, як теплі обійми мамини зігрівають серце після мокрої пригоди. Він дістав м’ячик і тихенько підкинув його вгору, сміючись: вдома його чекають теплі слова і добрий сон.
