У городі бабусі пахло холодом і свіжою землею, а над садом кружляли перші сніжинки. Це був перший сніг цієї зими. Маленький їжачок Колючик, чия колючка блищала від морозу, висунув носика з-під листя і дивився, як білий пух лягає на грядки й на землю. Тепло димоходу з печі дихало в домівку, а в серці Колючика розливалася радість: сьогодні знову можна знайти щось нове й доброзичливе в кожному кутку саду.
Колючик поспішив до воріт бабусі й покликав двох друзів: зайчика на ім'я Зірко та білченя на ім'я Берізка. «Подивіться, який сніг! — вигукнув Колючик. — Давайте поглянемо на город і зробимо щось разом!» Зірко і Берізка зраділи й рушили за ним.
Утрьох вони підійшли до грядок. Сніг м’яко вкривав кожну квітку, а пальці відчували легкий шурхіт. Їхні обличчя розквітали усмішками. Вони вирішили звести одного великого сніговика біля краю городніх грядок: Берізка зірвала з гілок кілька гілочок для рук, Зірко приніс морквинку для носа, а Колючик ліпив тіло з снігу, надаючи йому форми.
«Дивіться, який вийде наш сніговик!» — сказав Колючик. Але раптом на горизонті з’явилися перші розбіжності. Берізка хотіла зробити найдовший носик із моркви, тоді як Зірко наполягав на маленькому, але акуратному носові. Вони сперечалися, хто має вирішувати, як прикрасити носа. Слова зросли в маленький шторм, і замість сміху повітря наповнилося холодом образи. Колючик дивився, як з їхніх облич зникає усмішка, і серце злегка стиснулося: сварка зіпсувала настрій.
— Давайте зробимо одного великого сніговика, а кожен прикрасить його своїм способом, — запропонував Колючик, сподіваючись, що так буде справедливо. Але Зірко та Берізка не були готові до такої ідеї. Вони продовжували сперечатися, і їхні голоси тріскали від роздратування. Сніговик стояв наче сумний свідок їхнього роздратування. Тепло в саду зменшилося на кілька відтінків, а маленькі серця відчули втому.
Трохи згодом бабуся Соломія, повернувшись із кухні з чашкою гарячого чаю, побачила, як між друзями розгорається сварка. Вона не підняла голосу, а поглянула на них лагідно: — Хлопці, ви відволікаєтеся від того, що справді важливе — зробити щось гарне разом. Спробуйте розгадати загадку, допомогти одне одному — і ви побачите, що краса народжується тоді, коли ми разом.
Вона розклала на столі стару дощечку з загадкою. «Що ходить за нами цілий день, але ніколи не торкається?» — запитала бабуся. Троє друзів подивилися один на одного й розсміялися: «Тінь!» — вигукнули вони дружно. «Так, тінь», — кивнула бабуся. «І тінь підказує, що світло з’являється, коли ми рухаємося разом, а тінь існує тоді, коли ми працюємо згуртовано.»
З цим відкриттям вони знову взялися за роботу, але тепер — з теплими словами й посмішками. Колючик запропонував помити руки й прибрати блискітки від снігу — чистота навколо також допомагає зберігати здоров’я. Вони знову зібралися біля сніговика: Берізка розмістила носа так, як запропонував Зірко, а Зірко допоміг зберегти носа міцно на місці. Колючик використав гілочку як руки, а Берізка знайшла маленькі ягоди для очей. Вони розповіли бабусі цілу історію — як розплутали сварку завдяки загадці й бажанню діяти разом.
Коли робота була зроблена, навколо город засяяв білим світлом. Сніговик став величним і дружнім — саме таким, якого вони прагнули. Морквяний носик блищав, очі з горошин сміялися, гілочки рук тягнулися до нього, як до друга. Вони відчули, що чистота має значення не лише на грядках, а й у взаєминах: коли ми дбаємо одне про одного, сила дружби зростає, а радість не зникне навіть у снігопад.
Після цього вечір над садом розтанув у холодному світлі зоряної пітьми. Дружба трималася міцно, мов лід на сонці. Вони сіли під старою яблунею, випили чай із бабусею й посміялися над дивними рухами сніговика. Берізка притиснула носик до тепла Колючика, Зірко обійняв його за плече, а Колючик відчув, як їхня дружба знову стала міцною, як витриманий лід, що тримається на крихкому льоді. І бабуся Соломія посміхнулася: чистота — це не тільки порядок навколо, це увага до всіх навколо і турбота про здоров’я кожного з вас. Так ви збережете сили, щоб радіти кожному снігу.
Коли остання краплина світла лягла на білий килим, вони сіли під яблунею та розповіли бабусі, як вони подолали сварку, як розгадали загадку й як разом створили щось ніжне й тепле. У тиші над садом з’явилася маленька зірочка на небі, а серця тріумфували від тепла дружби. Перший сніг у городі бабусі залишився не лише на грядках, а й у серцях — як маленька усмішка, яка світиться навіть у сірому дні.
