Ранок на галявині був ніжний і тихий. Трави шелестіли під ногами, білі кульбаби хиталися на вітрі, а сонце лагідно торкалося щік. Зайченя Оля йшла поруч із мамою й татом: у них був кошик для пікніка, а мама співала тихеньку пісеньку про весну.
По стежці стрибали друзі: білочка Сима поспіхом збирала шишки, а їжачок Гриць радів кожній знахідці й весело похитував голочками. Оля сміялася, підскакувала й поправляла свою білу стрічку, коли раптом почула тонке пищання. Воно було зовсім поряд, ще й сховане під кущем.
Оля підійшла обережно й заглянула під зелене листя. Там тремтіло маленьке сіре каченя — мокре й розгублене.
— Пі-пі, — прошкірікало каченя й притиснулося до землі.
— Ой, ти загубився, — прошептала Оля, присівши. Вона лагідно простягла лапку. — Не бійся, я тебе не покину.
Мама зайченяти опустилася поруч і погладила каченя по пухнастому бочку. Тато окинув поглядом галявину: може, матуся-качка десь поблизу. Сима підскочила й виловила поглядом кожну стежину серед дерев, а Гриць акуратно підсунув поряд шишку, ніби то була дуже важлива підмога.
— Напевно, він відірвався від мамки, — сказала мама й лагідно торкнулася Олиного вуха. — Пошукаємо ставок.
Оля відчула, як у грудях з’явилося тепло: вона хотіла допомогти. — Підемо разом, — рішуче сказала вона. — Повернемо його мамі.
Вони рушили далі. Стежка звузилася й стала сипучою від ранкового дощу: у ній блищали калюжки і маленькі бризки. Попереду на шляху блищав струмочок, а його камінці були мокрі й ковзкі. Каченя підбігало до краю стежки й мало не впало в калюжу — воно було таке маленьке й втомлене.
Сима швидко підсунула тонку гілочку під лапки каченяти, щоб воно не зісковзнуло. Гриць, натягнувши вусики, тихенько штовхнув більший камінець, щоб той не хитався. Тато підставив своє плече, щоб мама з Олею могли спиратися, а мама ніжно притримувала каченя, щоб йому було нестрашно.
— Переступатимемо по камінцях, я рахуватиму кроки, — сказала Оля й обережно взяла каченя на руки. Воно притисло голову до її грудей і повільно заспокоїлося.
Вони підійшли до струмочка. Вода дзюрчала в сонячних блисках, і на камінцях мокрі крапельки дрібно танцювали. Оля поставила лапку на перший камінь, потім на другий. Кожен крок був тихим і міцним: тато підхоплював її за ліктя, мама притримувала каченя, Сима підкладала гілочку, а Гриць притискав носиком невеликий камінець, щоб він стояв стійко.
— Один... два... ще крок, — рахувала Оля й шепотіла до каченяти: — Ти молодець, маленький.
Каченя стискувалося до її грудей, відчуваючи теплоту й захист. Коли останній камінець скрипнув під лапкою, вони ступили на м’яку траву біля ставка. Сонце пробилося крізь крони й відкинуло на воду маленький промінь — майже як запрошення.
А на воді, трохи далі, плавала матуся-качка. Вона метушливо кликала своїх дітей ніжним клекотом. Побачивши своє маля, вона підвелася й підпливла швидко. Каченя виплигнуло в воду й притислося до мами.
— Кря-кря! — заклекотіла матуся-качка, трохи задихавшись від полоху і великої радості.
Оля сіла на траву й посміхнулася так широко, що мама її тепло обійняла. Тато погладив Олю по голові, Сима весело притопнула хвостиком, а Гриць зашкрябав землю голочками, ніби аплодував.
Матусина качка плавно обвела поглядом всіх, хто допоміг її маляті, і ніби подякувала очима. Ніхто не сказав багато слів — відчуття було зрозуміле без пояснень.
На зворотному шляху Оля йшла трохи втомлена, але в неї було тепле, приємне відчуття в грудях. Вона вдихала запах свіжоскошеної трави, слухала, як десь у гаю щебече пташка, і мимоволі погладжувала кишеню, де мама поклала їй печиво.
Під вечір, коли галявина загорнулася в м’яке помаранчеве світло, родина з друзями сіла під старим дубом. Вони розклали на траві хліб, сир і медове печиво. Мама дала Олі шматочок печива — і вона тримала його двома лапками, поглядаючи в бік ставка, де каченя тішилося з мамою.
Коли стало тихо, Оля згорнулася поряд із мамою, а тато заспівав їй тихеньку колискову. В голові Олі ще довго звучав тихий голосик каченяти — і це звучання було теплим, як вечірнє сонце. Вона засинала з усмішкою: день видався важким, але добрим, бо разом їм вдалося привести нового друга додому.
